Чорний телефон. Джо Гілл. Видавництво"Віват"

Книга «Чорний телефон» — це збірка оповідань американського письменника Джо Гілла, від майстерності горору якого стигне кров. Кожен з творів відкриває нові горизонти жахів, а навіть знані з класичної літератури сюжетні повороти, як от про чоловіка, що одного дня прокидається великим жуком, автор обертає у зовсім іншу історію. 
 

Ця чудернацька й моторошна колекція текстів має витончений стиль разом з розмаїттям тонів, настроїв і жанрів. Тут є холодні, гумористичні, навіть дещо ніжні й химерні історії, які заслуговують на звання шедеврів вигадливістю своїх сюжетів і уроками, що цей горор повчає. Про кого б Джо Гілл не писав, надувну людину, привида-мешканця кінотеатру, редактора журналу чи статиста-зомбі, він завжди вміє вцілити у ваше серце фіналом, якого ви не очікуєте.

Знахідка для поціновувачів горору

Впевнені, ці 15 історій вразять і витривалих, вирощених на Кінгу читачів, і тих, хто, бажаючи познайомитись з горором, візьме цю книжку до рук. Купити «Чорний телефон» ми точно радимо тим, хто давно хотів почитати жахів, але не знав, що обрати. Оповідання Джо Гілла доведуть вам, що горор — це не лише темні фарби текстів, а ціла палітра кольорів, якими автор творить історії. Ця збірка пройнята вдячністю до жанру жахів (і книжок, і кіно), а один з творів, скажімо, присвячений редактору журналу горору й знатно втомився від справи, але майстерність таємничого автора запалює головного героя на пошуки анонімного генія. 
 

Цей текст, до речі, і починає збірку. Едді — редактор журналу жахів. Він займається цим так довго, що бачив усі можливі історії. Йому вже стає страшенно нудно, адже автори неспроможні запропонувати чогось нового.  До тих пір, поки не прочитає оповідання від аноніма. Редактор вирушає на пошуки таємничого письменника, який створив цю історію. Головний герой повинен сам зустрітися з людиною, але пригода виявляється зовсім не такою, як очікувалось. Одна геніальна історія в іншій? Це Джо Гіллу під силу. 
 

Історією-реверансом фільмам-горорам стає оповідання про привида (не опери), що проживає у кінотеатрі. Мара дівчини, що загинула колись тут під час перегляду «Чарівника в країні Оз», не лякає (принаймні спеціально), а просто хоче говорити про кіно. Це елегантна й все ще моторошна історія про пам’ять, тугу й компроміси з мораллю, яка дихає меланхолією.